Емоційно, проте і з почуттям власної гідності !

Більшість українців тверезо усвідомлює, що в країні триває війна. Шкода, що окремі наші співвітчизники поки це не можуть чи не хочуть збагнути. А правда полягає у тому, що Росія веде на території України неоголошену війну нового покоління, яку готувала не один день. На сході країни ворог використовує професійні спецзагони терористів і диверсантів, переважно, з числа громадян РФ, котрі захоплюють житлові будинки, адміністративні будівлі,  і як бачимо, навіть міста. 

Якщо хтось вважає, що свої апетити Путін може вгамувати лише на Сході та Півдні України, що ця війна закінчиться сама по собі і не дійде до території Волинської області, скажу, що він глибоко помиляється. Російський агресор воює проти усього українського народу, проти цілісності нашої держави, проти європейських цінностей, які ми відстоювали на Майдані, і він не вгамується, допоки ми спільними зусиллями його не зупинимо. Саме тому усі українці зобов’язані об’єднатися у боротьбі зі спільним ворогом – «рашистською чумою».

Волиняни завжди вирізнялись своїм патріотизмом, самосвідомістю, відстоювали спільне європейське майбутнє на Майданах країни. Подвиг волинських хлопців з Небесної сотні засвідчив, що ми вміємо, хочемо і готові виборювати своє майбутнє навіть у жорстоких боях, нерідко жертвуючи найціннішим – власним життям. На жаль, це так, адже наш спільний ворог на сучасному етапі – це зло, яке не має ні жалю, ні співчуття. 

Такими ж патріотами є і наші земляки із 51-ї Володимир-Волинської бригади, батальйону «Айдар», а також інших військових формувань для  яких патріотизм – це не лише участь в мітингах з гучними гаслами, а й реальні дії - зі зброєю в руках воювати з агресором, котрий прийшов на українську землю. Хто як не ми, волиняни, повинні захищати країну. Чи, може, нам чекати підтримки із Заходу, яка надійде тоді, коли ворог буде на околицях волинських міст. Так, вже неодноразово доводилося чути: «Нехай москалі забирають той Схід - аби нас не чіпали». Але так висловлюються одиниці, і саме ті, кому немає різниці, в якій країні жити - аби був шматок хліба і дах над головою. Саме з подібним рабським самоусвідомленням, певна частина українського Донбасу перебуває під контролем Росії. Ми ж цього не повинні допустити, і на відміну від одурманених російською пропагандою східняків – наших співвітчизників, сьогоднішнє призначення кожного волинянина, який здатен тримати зброю в руках – захистити рідну землю.

Загиблі українські патріоти – це трагедія для Волині, для всієї країни, але передусім, для їх батьків, дітей та дружин, рани від чого не заживуть ніколи. Тому, я щиро розумію усіх, хто намагається повернути своїх синів і чоловіків зі Сходу, вдається до перекриття важливих транспортних комунікацій та пікетує державні установи в області. Адже ніхто не хоче, аби людське горе прийшло у їхні домівки. 

Як і більшість українців, я засуджую, можливо, навіть і некваліфіковані дії військової верхівки, засуджую нерішучі кроки української влади, яка продовжує залучати до проведення АТО недосвідчених солдатів і не забезпечила бійців елементарним: бронежилетами, належним обмундируванням і всім іншим спорядженням та зброєю, які так необхідні для участі в бойових діях. Вважаю, що усі винні в цьому все ж таки понесуть справедливу відповідальність, в тому числі і кримінальну. 

Пам’ятаймо, що подібними протестами й іншими радикальними вчинками, ми підштовхуємо своїх синів і чоловіків, котрі зараз служать на Сході до протиправних дій, за які також передбачена кримінальна відповідальність. Саботаж, дезертирство і державна зрада – це надзвичайно тяжкі злочини, за які у воєнний час карають жорстко. І якщо сьогодні наші діти втечуть додому, то це не означає, що його майбутнє буде світлим та щасливим. Тим більше, такі дії нерідко професійно координують спеціально створені провокатори, які підпорядковуються і фінансуються російським агресором. 

І на завершення. Війна – це справжнє випробування для усього українського народу. Це і екзамен на профпридатність влади та армії, адже хто переможе, той і житиме в мирі. Тому, одні патріоти сьогодні масово допомагають військовим – збирають кошти, закуповують бронежилети, передають адресну допомогу. Інші – сотнями добровольців їдуть на Схід, не шкодуючи власного здоров’я і життя заради єдиної України. Переконаний, що у цей критичний для нашої держави період, їм навіть і не спало б на думку блокувати на Волині дороги та пікетувати адміністративні будівлі. 

Василь ПЕТРУК